Вправи для схуднення гр. 18

 

Вправи для схуднення

Людям, що страждають від зайвих кілограмів, бажано не робити вправ з власною вагою. Замість цього краще зосередитися на помірних кардіонавантаженнях.

Біг підтюпцем.

Одна з кращих вправ для схуднення і підтримки фізичної форми в цілому. Півгодини бігу в середньому темпі дозволяють спалити 600-800 кілокалорій. Регулярні пробіжки щонайменше три рази в тиждень можуть здійснити дивовижний вплив на фігуру. 

Стрибки зі скакалкою.

Далеко не кожен готовий бігати підтюпцем в снігу та на морозі. Стрибки зі скакалкою являють собою чудову альтернативу пробіжкам – виконання вправи в середньому темпі протягом 10-15 хвилин дозволяє спалити до 300 кілокалорій. Виконувати вправу рекомендується щонайменше чотири рази на тиждень. Крім того, вправа покращує координацію і зміцнює кісткову мускулатуру.

Велоспорт.

Більшість людей катались на велосипеді в дитинстві, а деякі не розлучаються з колесами і в зрілому віці. Велосипедні прогулянки є прекрасною формою кардіонавантаження, яка зміцнює серцево-судинну систему і м'язи ніг. Година їзди дозволяє спалити 600-800 кілокалорій. Заняття велоспортом рекомендується практикувати щонайменше 3 рази на тиждень.

Відбирання м'яча. Група 18

 Відбирання м'яча ударом по ньому чи його зупинкою здійснюється в той момент, коли суперник трохи "відпустить" м'яч від себе. Є два різновиди відбирання: повне і неповне. При повному - м'ячем оволодіває сам відбираючий чи його партнер. При неповному - м'яч відбивають на певну відстань чи за бокову лінію.

Відбирання м'яча у випаді дозволяє прийняти м'яч на відстані 1,5-2 м. Його застосовують при спробі суперника обійти гравця справа чи зліва. Швидким переміщенням у бік м'яча роблять випад, 

Важкодосяжні м'ячі вибиваються переважно носком у напівшпагаті чи шпагаті (мал. 27).

Відбирання перехопленням застосовується, коли суперник, рухаючись із м'ячем назустріч, відпускає його від себе. Захисник повинен уловити цей момент і різким рухом оволодіти м'ячем чи відбити його, поставивши на його шляху ногу.

Способом користуються переважно тоді, коли футболіст, котрий володіє м'ячем, дає можливість атакувати себе збоку. Суперники зрівнюються у швидкості пересування. Поштовх виконують плечем у плече, при цьому рука того, хто штовхає, притиснута до тулуба. Маса тіла суперника повинна бути перенесена на далеку від гравця, котрий відбирає, ногу. Втративши рівновагу, атакований на мить перестає контролювати м'яч, і цього досить, щоб відібрати його.

Відбирання м'яча. Група 18

 Відбирання м'яча ударом по ньому чи його зупинкою здійснюється в той момент, коли суперник трохи "відпустить" м'яч від себе. Є два різновиди відбирання: повне і неповне. При повному - м'ячем оволодіває сам відбираючий чи його партнер. При неповному - м'яч відбивають на певну відстань чи за бокову лінію.

Відбирання м'яча у випаді дозволяє прийняти м'яч на відстані 1,5-2 м. Його застосовують при спробі суперника обійти гравця справа чи зліва. Швидким переміщенням у бік м'яча роблять випад, 

Важкодосяжні м'ячі вибиваються переважно носком у напівшпагаті чи шпагаті (мал. 27).

Відбирання перехопленням застосовується, коли суперник, рухаючись із м'ячем назустріч, відпускає його від себе. Захисник повинен уловити цей момент і різким рухом оволодіти м'ячем чи відбити його, поставивши на його шляху ногу.

Цим способом користуються переважно тоді, коли футболіст, котрий володіє м'ячем, дає можливість атакувати себе збоку. Суперники зрівнюються у швидкості пересування. Поштовх виконують плечем у плече, при цьому рука того, хто штовхає, притиснута до тулуба. Маса тіла суперника повинна бути перенесена на далеку від гравця, котрий відбирає, ногу. Втративши рівновагу, атакований на мить перестає контролювати м'яч, і цього досить, щоб відібрати його.

Еволюція правил гри у футбол. Гр18

 Еволюція правил гри у футбол

В  Італії вже в середині минулого століття грали у футбол, дотримуючись правил, де визначалася кількість гравців, передбачалася зміна воріт гравцями під час змагання тощо.

На початку розвитку футболу в Англії в різних навчальних закладах існували свої правила гри, що надзвичайно ускладнювало міжшкільні футбольні зв'язки, а під час змагань між командами виникали непорозуміння та всілякі інші небажані явища. Щоб позбутися цього, в 1848 р. представники шкіл провели конференцію, на якій було затверджено перші правила гри. Їх назвали "кембриджськими".

Подальші зміни і поправки до правил гри вносилися вже після створення Футбольного Союзу Англії (у 1863 р). Сучасні розміри воріт визнали у 1866 р., а через п'ять років (у 1871 р.) гравцям крім воротаря, в межах штрафного майданчика було заборонено грати руками. Кутові удари впровадили у 1873 р., а 1875 р. мотузок, що з'єднував бічні стойки воріт, замінили поперечиною: після першого тайму команди мінялися ворітьми.

Визначальним в еволюції правил виявився 1877 р. Власне, тоді було встановлено кількісний склад гравців на полі (11 чоловік) і тривалість гри (90 хвилин). Користуватися свистком під час гри судді почали з 1878 р.

У 1882 р. в Манчестері відбулася зустріч представників Англії, Шотландії, Уельсу та Ірландії, тоді і було створено комісію з правил гри. Відтоді саме вона і вносить зміни та поправки до них.

З часом правила удосконалювалися. Так, у 1890 р. на ворота вперше почали прикріплювати сітку, а ще через рік ввели правило про виконання штрафних ударів, судді на полі стали допомагати судді на лінії. У 1895 - 1899рр. визначили товщину поперечини та бічних стояків воріт (12 см), розміри поля, а також встановили, які дії гравців на полі слід розглядати як грубу гру. Розміри, форма воротарського и штрафного майданчиків, всі інші лінії, що стосуються розмітки футбольного поля, правилами було передбачено тільки у 1902 р. Правило положення поза грою на власній половині поля відмінили у 1907 р., а в 1920 р. -- і під час подачі кутового удару.

Досить важливе уточнення в правило положення поза грою внесли в 1925 р., що призвело до заміни популярної в той час класичної тактичної системи на систему трьох захисників. М'яч, забитий у ворота безпосередньо з кутового удару, почали зараховувати з 1927-- 1929 рр. Сектор подачі кутового удару вперше з'явився у 1937 р. У наступні роки істотні зміни до правил гри не вносилися, крім обмежень рухів воротаря чотирма кроками і заборони ловити м'яч, поданий ногою гравцем власної команди руками в межах штрафного майданчика (ці зміни внесені з метою усунення подовженої тривалості часу гри, зниження темпу тощо).

Теоретичний матеріал для групи №18

 Пенальті — вид штрафного удару у футболі, що пробивається з відстані 12 ярдів (приблизно 11 метрів від воріт). Тільки воротар команди, що захищається, може стояти між м'ячем та воротами під час пробиття цього удару.

Пенальті пробивається під час звичайної гри. Схожі удари також пробиваються під час післяматчевих пенальті для визначення команди, що проходить у наступний раунд змагань, коли матч закінчується внічию. Хоча процес пробиття цих ударів схожий з пробиттям пенальті, вони офіційно не вважаються пенальті; процес пробиття цих ударів відбувається згідно з іншими правилами.

Пробиття пенальті

Пенальті у матчі між командами Еспаньйол - Валенсія 3 травня 2009 року на Олімпійському стадіоні Барселони

Пенальті пробивається зі спеціальної позначки, яка є навпроти центру воріт на відстані 11 метрів від воріт. До моменту удару всі гравці обох команд за винятком гравця, що пробиває пенальті, та воротаря команди, якій пробивають, мають стояти поза межами штрафного майданчика, позаду позначки для пробиття пенальті і не ближче, ніж 10 ярдів (приблизно 9 метрів) до м'яча (тобто ззовні від дуги штрафного майданчика). Воротар команди, якому пробивають пенальті, має стояти між стійками на лінії воріт до моменту удару, хоча може переміщатися вздовж лінії воріт, але не може робити кроків назустріч м'ячу.

Після того як суддя дає сигнал до пробиття пенальті, гравець, що пробиває, має вдарити м'яча вперед (не обов'язково по воротах, хоча майже завжди б'ють саме так). М'яч перебуває у грі, починаючи з моменту удару, і з цього моменту всі інші гравці можуть входити до штрафного майданчика. Гра продовжується у звичайному режимі, хоча дуже часто на цей момент м'яч вже є в воротах і команда, що атакує, вже забила гол.

Пенальті є різновидом прямого штрафного удару, тобто гол може бути забито прямим ударом з пенальті. Якщо гол не забито, гра звичайно продовжується. Як у випадку з будь-яким прямим штрафним ударом, гравець, що пробиває, не може торкнутися м'яча вдруге допоки м'яча не торкнеться якийсь інший гравець, навіть після відскоку від каркаса воріт. Пенальті відрізняється від звичайного штрафного удару тим, що зовнішнє втручання відразу після пробиття пенальті може призвести до його повторного пробиття (замість звичайного у таких випадках спірного м'яча).

Гравець, що пробиває пенальті, не може забити гол у власні ворота з пенальті, хоч це і так майже неможливо, оскільки удар по м'ячу має бути спрямований вперед, для того щоб пробиття пенальті відповідало правилам. Якщо м'яч залетить у ворота команди, що пробиває (наприклад, м'яч з пенальті влучає в каркас воріт. 

Техніка гри воротаря. 18 гр.

 Хороший воротар це пів команди. Тому техніка гри воротаря є, мабуть, самим головним і самим складним компонентом в його підготовці. Технічні прийоми гри воротаря і польового гравця істотно різняться. Воротар єдиний гравець команди, якому правилами гри дозволено ловити м'яч руками в межах штрафного майданчика. Він мусить мати відповідні риси характеру, що відіграватимуть важливу роль під час виконання конкретних дій у воротах. Велика увага приділяється фізичній підготовці, швидкості реагування та відвазі воротаря. Техніка гри воротаря складається з двох частин: техніки захисту воріт і техніки атакуючих дій. У захисних діях техніка гри воротаря розподіляється на дії з м'ячем і без м'яча. Захисні дії воротаря без м’яча Вихідне положення воротаря. Воротар постійно має бути готовий вступити в гру. Його готовність в міру наближення суперника з м'ячем до воріт зростає, і навпаки, як тільки м'ячем оволоділи партнери по команді або коли м'яч перебуває на половині поля суперника, воротареві не потрібно займати вихідне положення у воротах. 24 Положення воротаря: ноги на ширині плечей зігнуті в колінах, стопи поставлені паралельно і на такій відстані, щоб м'яч не пройшов між ними. Вага тіла — на середині стоп, тулуб нахилений вперед, руки зігнуті в ліктях, долоні на висоті стегна, зір спрямований на м'яч. Вибір місця і пересування воротаря у воротах. Воротар завжди має бути посередині кута, вершину якого утворює м'яч, а основу — бічні стояки воріт. Тож воротареві постійно доводиться змінювати позицію, враховуючи місце перебування м'яча, особливо якщо він неподалік від воріт. Пересувається воротар приставними кроками із збереженням висоти центру ваги тіла. У випадках коли доводиться ловити м'яч в падінні або з кидком, він останній крок робить, відштовхуючись від землі ногою, ближчою в напрямку удару. Якщо ігрова ситуація вимагає виходу воротаря наперед, він при цьому робить короткі кроки з відштовхуванням. Під час бігу назад воротар також пересувається короткими кроками з переносом ваги тіла через стопу з пальців на п'яти. Захисні дії воротаря. Ловлення м'яча. Згідно з правилами гри, воротар може ловити м'яч руками тільки в межах штрафного майданчика. Тому цей прийом техніки надзвичайно важливий. Воротареві доводиться ловити м'ячі, що котяться по землі, летять напіввисоко і високо. Під час ловлення м'яча воротар наставляє долоні так, щоб пом'якшити силу удару. Вони повернуті тильним боком до себе, великі пальці майже торкаються один одного і спрямовані досередини і вниз. Між вказівними і великими пальцями утворюється трикутник (якщо м'яч летить на висоті грудей, голови). Під час ловлення м'яча воротар так вибирає позицію, щоб на шляху м'яча завжди був подвійний захист. Перший — ловлення м'яча руками, другий - додаткова підстраховка тулубом І ногами, якщо м'яч випадково проскочить повз руки воротаря. 25 М'ячі, що котяться або летять на висоті колін, воротар ловить, нахиляючи тулуб вперед або стає на одне коліно. Користуючись першим способом, він займає позицію напроти м'яча, стопи ставить паралельно, нахиляє тулуб вперед, торкаючись пальцями рук землі (під час ловлення м'ячів, що котяться по землі), ноги в колінах прямі. М'яч підхоплюється долонями, руки згинаються в ліктях і притискають його до грудей, після чого воротар випрямляється. Під час ловлення м'ячів, що низько летять чи котяться, з опусканням воротаря на одне коліно значно покращується їх підстрахування. У цьому випадку руки воротаря рухаються в тій самій послідовності, що і під час ловлення з нахилом тулуба вперед, тільки ноги поставлені боком до напрямку руху м'яча. Вага тіла перенесена на сильно зігнуту в коліні виставлену вперед ногу. Нога, що позаду (ближча до м'яча), також зігнута в коліні. Коліно ноги, що попереду, віддалене від п'яти на таку відстань, яка може забезпечити підстраховку м'яча. Після торкання м'яча долонею повторюються ті самі дії, що і під час ловлення м'яча з нахилом тулуба вперед (м'яч підбирається долонями і притискується до грудей з одночасним випрямленням тулуба). Послідовність навчання не відрізняється від попереднього способу - ловлення м'яча. Ловлення м'яча, що летить напіввисоко. М'яч, що летить на висоті від колін до рівня голови, воротар також ловить двома способами. Його вибір залежить від особливостей обертання м'яча. Під час ловлення сильно пробитого м'яча, що летить по прямій лінії, воротар стає обличчям до нього в такому положенні; одна із ніг попереду (на короткий крок), тулуб дещо нахилений вперед, руки, долонями догори, спрямовані вперед і зігнуті в ліктях. Торкнувшись долонями м'яча, воротар опускає його на груди, розкриває долоні й розгортає передпліччя, щоб перехопити м'яч, одночасно відхиляє тулуб, щоб пом'якшити силу удару м'яча. В ситуаціях, коли доводиться ловити м'ячі, що опускаються зверху або наближаються дугою, воротар застосовує ловлення в стрибку з 26 відштовхуванням однією ногою. Долоні тильною стороною повернуті вбік землі, руки розставлені паралельно, трохи зігнуті в ліктях і спрямовані на м'яч, що наближається. З метою зменшення швидкості руху м'яча потрібно вибрати момент, щоб відштовхнутися у стрибку. Руки торкаються м'яча у фазі початку опускання воротаря на землю . Ловлення м'яча, що летить вище голови. Воротар виконує цей прийом, стоячи на місці та в стрибку. Його долоні розвернуті догори. Під час ловлення м'яча, що летить високо, воротар застосовує відштовхування однією ногою. Махова нога сильно зігнута в коліні й затуляє м'яч від суперника. Руки під час ловлі м'яча відводить дещо назад, щоб амортизувати силу удару, а приземлившись на ноги, притуляє м'яч до грудей Ловлення м'яча з падінням-кидком. У ситуаціях, коли воротареві не вдається дотягтися до м'яча в стрибку або під час бігу, він застосовує кидок, який завершується падінням на землю. Це найскладніший прийом техніки гри воротаря, оскільки вимагає високого рівня координації рухів та відваги. З вихідного положення розпочинає рух до м'яча приставними або схресними кроками воротар розпочинає рухатися до м'яча, потім відштовхується ближчою до м'яча ногою. Його тулуб після відштовхування і до моменту приземлення повернутий боком до землі. Нога, якою він відштовхувався, пряма, а махова, навпаки, підтягнута вгору, що збільшує і висоту, і дальність польоту. В фазі польоту тулуб воротаря прогинається і нагадує натягнутий лук, ноги випрямлені, руки витягнуті вбік м'яча. В цій позиції він ловить м'яч і готується до приземлення. Щоб зменшити силу падіння, воротар згинає ближчу до землі ногу в коліні, а руки з м'ячем - в ліктях. У такому положенні тулуб зіткнеться з землею, а м'яч, притиснутий до нього, буде захищений від суперника. Під час ловлення м'яча, що котиться або летить низом, доводиться виконувати і кидки в ноги супернику. Тут головне - якнайшвидше покласти долоні на м'яч. Кидок на м'яч виконується в напрямку вперед-поперек, а не 27 вбік - поперек-назад. Тут вага тіла опущена якнайнижче. Ближче до землі рука ловить м'яч ззаду, а інша підтримує зверху. Подібним чином воротар діє і під час виходів із воріт з метою кинутися в ноги супернику, який веде м'яч. Якщо кидки виконуються в льоті, то в падіннях ця фаза відсутня. При ловленні м'ячів, котрі низько летять, падіння воротар виконує так, що землі спочатку торкається його гомілка, стегно, тулуб, плече. Під час ловлення м'яча, що летить низом, з кидком воротар приземляється у зворотній послідовності - спершу землі торкаються його руки, плече, тулуб, стегно, гомілка.