Тривалість гри у футболі

 

Тривалість гри  у футболі.

У дорослих футболістів гра триває 90 хв. (2 х 45 хв), у юнаків 80 хв (2 х 40 хв), у молодших юнаків 60 хв (2 х 30 хв). Якщо під час гри були вимушені перерви, суддя може продовжити час кожного тайму за їх рахунок. Перерва між таймами триває 5 хв. Непередбачені перерви у грі зумовлені:

* виходом на поле глядачів;

* усуненням глядачів із-за воріт;

* виносом з поля травмованого гравця або наданням йому медичної допомоги на полі;

* непередбаченими атмосферними явищами;

* пошкодженням воріт, сітки, прапорців тощо,

* поправкою лінії воріт між стояками;

* виходом на поле гравця, якого було усунуто;

* замінами гравців;

* травмами гравців;

* поправкою одягу гравців під час гри;

* заміною непридатного для гри м'яча;

* перешкодами, які чинять гравці під час виконання вільних, штрафних, кутових ударів;

* пошкодженням освітлення тощо.

Виконання 11-метрового штрафного удару відбувається навіть тоді, коли час змагання вже закінчився, а порушення правил гри мало місце на останніх секундах матчу. В таких випадках забитий м'яч зараховується. Після закінчення гри футболісти обох команд вишиковуються з обох боків центральної лінії поля. Капітани дякують суддям і суперникам за проведений матч і покидають поле. Коли ж не дотримано ритуалу після закінчення матчу, суддя фіксує це в протоколі та рапорті змагання.

Якщо під час гри, щоб виявити переможця, потрібний додатковий час, футболістам надається перерва не більше 15 хвилин. Перед початком додаткового часу суддя повторно проводить жеребкування для вибору командами сторін поля (як на початку гри). Між першою та другою частинами додаткового часу перерва не передбачається, як і перед можливим пробиттям 11-метрових штрафних ударів, призначених для виявлення переможця, якщо і додатковий час закінчився безрезультатно.

Розвиток сили м’язів рук, спини та пресу.

 Розвиток сили м’язіврук, спини та пресу.

Показ у футболі удару по м’ячу, жонглювання м’ячем , передачі м’яча, ведення м’яча. 

 

Техніка гри в нападі в волейболі. Передача — основний технічний прийом, що його виконують двома та однією рукою. Розрізняють верхні та нижні передачі. Атакуючими, як правило, є верхні передачі. Основою правильного виконання передачі є своєчасне переміщення до м(яча і прийняття відповідної ігрової стойки. Виконуючи верхню передачу м(яча двома руками, волейболіст з основної стойки приймає таке положення — ноги зігнуті в колінах, одна нога спереду, тулуб тримається майже вертикально, руки зігнуті в ліктях, кисті на рівні обличчя й трохи відведені назад, пальці рівномірно розставлені і напружені. Далі відбувається погоджене розгинання ніг, тулуба й рук, м(ячеві надається поступальний рух вгору-вперед. Передачі здійснюють у таких напрямках — вперед, над собою, назад і в сторони. Для виконання передачі над собою і назад гравець, піднімаючи руки над головою займає положення. На кінцевому етапі передачі над собою тулуб і руки надирають майже строго вертикального положення. Передачі бувають короткі (у межах однієї зони), середні (із зони 2 в зону 3) і довгі (із зони 2 в зону 4). Розрізняють передачі низькі (заввишки до одного метра), середні (до 2 метрів) і високі (понад 2 метри). Під час виконання високих і довгих передач робота ніг більш активна.

Подача — це способи введення м(яча в гру. В сучасному волейболі подачу використовують як ефективний засіб атаки, з допомогою якого суперникові ускладнюють підготовку тактичних комбінацій у нападі, а іноді здобувають очко. Подачі бувають: нижні (прямі і бокові) і верхні (прямі і бокові). Розрізняють силові, націлені і планеруючі подачі. Варіантність застосування подач підвищує ефектиність атаки за рахунок швидкості м(яча, що летить (силова подача), точності (націлена подача), зміни траєкторії польоту (планеруюча подача). Нижня пряма подача. Гравець стає на місце подачі у вихідному положенні — ноги лежь зігнуті в колінах, ліва трохи попереду, тулуб незначно нахилений вперед. М(яч на долоні лівої руки, зігнутої в ліктьовому суглобі, навпроти правиці. Випрямляючи праву ногу, виконують мах правою рукою вниз-вперед і б(ють по м(ячу знизу-ззаду, спрямовуючи його вперед-вгору. Точка удару — на рівні пояса. Верхня пряма подача. Гравець стає обличчям до сітки, однією ногою — на півкроку вперед. Лівою рукою підкидає перед собою м(яч на висоту до півтора метра, правою — замахується вгору-назад, прогинаючи тулуб і переносячи масу тіла на праву ногу, яку згинає в коліні. Удар виконують майже одночасно з руками, ніг і тулуба. Випрямляється правиця і б(є по м(ячу. За вихідним положенням тотожна а за структурою рухів подібна до описаної подачі так звана націлена. Верхню бокову подачу гравець виконує з вихідного положення — ледь зігнуті ноги на ширині плечей, ліва нога трохи попереду, м(яч у лівій руці на рівні пяса. Підкидаючи м(яч вгору (до 1,5-5 м) над лівим плечем, гравець згонає ноги в колінах, робить замах правою рукою, масу тіла переносить на праву ногу, нахиляючи тулуб і розвертаючи плечі вправо. Ударний рух починають розгинанням ніг, випрямленням тулуба і рухом правої руки другою вгору — з деяким відставанням передпліччя й кисті. Верхню бокову подачу можна виконувати з розбігу, на останньому кроці якого підкидають м(яч і приймають в положення розмаху. Для виконання подачі “свічка” розміщуються правим боком до сітки, розставивши ноги на ширину плечей і тримаючи м(яч у лівій руці на рівні пояса. Підкидаючи м(яч вгору на 0,4-0,6 м опускають праву руку вниз-назад. Після удару рука продовжує рух вгору. Залежно від способу виконання планеруюча подвча може бути верхньою прямою і верхньою боковою. Нападаючі удари — основний прийом для завершення атаки. Примий нападаючий удар виконують після розбігу і в стрибку з місця. Початкові фази — розбіг і відштовхування — однакові для всіх нападаючих ударів. Розбігатись можна під різними кутами відносно сітки. Розбіг складається з двох-трьох кроків, найважливіший з яких — останній — виконується стрибком. Перед стрибком ноги не утворюють між собою кута в бічній площині, у фронтальній — на ширині 20-30 см одна від одної. Ударний рух починають швидким згинанням тулуба. Спочатку рухається плече, за ним — передпліччя і кисть.

Боковий нападаючий удар характеризується активною роботою тулуба. З віддаленої позиції розбігаються під певним кутом до сітки, і виконуючи замах, обидві руки виносять вгору, тулуб прогинають, ноги згинають. В момент удару тулуб розгинається, повертається ліворуч, ліва рука опускається вниз, а права кругоподібним рухом б(є по м(ячу, дещо супроводжуючи після цього його політ. Відтак гравець легко приземляється. Змішуючи напрямок руху і положення кисті можна варіювати напрямок удару.

 

 Індивідуальні тактичні дії у футболі. Індивідуальні тактичні дії в нападі - це дії футболіста без м'яча і з м'ячем, засновані на оцінці ігрової ситуації та застосуванні в залежності від її техніко-тактичних дій.

Дії без м'яча складаються з уміння звільнитися від опіки захисника і вийти на вільне місце для одержання м'яча чи створення партнерам вигідних умов. Відрив здійснюється за рахунок постійного маневрування гравця, застосування раптових ривків, зміни напрямку і зміни темпу руху. Звільнення від опіки захисника здійснюється рухом до м'яча й убік від м'яча, при цьому футболіст широко застосовує фінти. Уміння грати без м'яча є ознакою тактичної грамотності гравця.

Дії з м'ячем гравця в нападі складаються з доцільного вибору і способу застосування ведення, ударів по воротах, зупинок м'яча і фінтів. Ведення м'яча застосовується футболістом, коли не можна передати м'яч партнерам або коли супротивник не перекрив шлях до воріт, а також у разі потреби утримати м'яч.

Швидкість і динамічність, що являються складовими сучасного футболу, вимагають застосовувати ведення м'яча тільки тоді, коли цього вимагає ігрова ситуація. Використання ведення м'яча для обведення суперника - сугубо індивідуальний спосіб подолання оборони супротивника.

Обведення суперника здійснюється за рахунок раптової зміни напрямку і швидкості ведення, а також фінтів (див. «Обманні рухи»). Обведення суперника не самоціль, а ефективний засіб для рішення тактичних задач: звільнення від опіки захисника, вихід на тактичний простір для наступної передачі або удару по воротах.

Показ на волейбольній площадці переміщення, подачі, передачі, прийому, розіграшу м’яча у волейболі.

                                                                   Удари по м'ячу ногою у футболі

 

Удар внутрішнім боком стопи, або, як говорять футболісти, «щічкою» (мал. 1), застосовується головним чином для передач м'яча партнерам на невеликі відстані. Цей удар дуже часто застосовується в міні-футболі. Щоб правильно виконати удар, поставте трохи зігнуту в коліні опорну ногу на відстані 10–15 см від м'яча і трохи збоку. Носок цієї ноги повинен точно «вказувати» напрям удару. Стопу зігнутої в коліні ноги, що б'є, сильно розверніть назовні і закріпіть у гомілковостопному суглобі. Б'ючи по м'ячу, підошву ноги, що б'є, «пронесіть» над поверхнею землі так, щоб «щічка» точно зіткнулася із серединою м'яча. У момент удару тулуб нахиліть над м'ячем і перенесіть вагу тіла на опорну ногу. Зверніть увагу на таку деталь удару: нога, що б’є, після зіткнення з м'ячем продовжує рух за ним. Цей момент називається проведенням, який, як правило, поширюється на всі види ударів. Перейдемо безпосередньо до розучування удару «щічкою». Освоювати цей прийом можна як одному, так і разом з іншими гравцями.       

                                        Учасники змагань  з футболу

У складі кожної команди бере участь у грі не більше 11 і не менше 7 гравців. Один з них -- воротар. Цей склад можна поповнювати під час гри, якщо він був неповний, про що слід повідомити суддю. Прізвище гравця, який вийшов на поле, мусить бути внесене до протоколу змагань. Якщо заміну гравців проведено під час перерви, то перед початком другого тайму капітан або представник команди має сповістити про це суддю. Якщо запасний гравець вийде на поле без дозволу судді і торкнеться м'яча рукою, той зобов'язаний зупинити змагання, вивести такого гравця з поля, а гру продовжити спірним м'ячем з місця, де відбулося порушення правил.

Кількість замін гравців під час гри зумовлюється положенням змагань. Запасний гравець не може вийти на поле без згоди судді і доки поле не покине гравець, якого замінили. Заміни відбуваються тільки під час перерв у грі. Запасний гравець, що виходить на поле, перетинає бічну лінію в центрі поля. Допускається гравець на поле лише з дозволу судді. Запасні гравці потрапляють під юрисдикцію судді навіть тоді, коли не беруть участі в грі.

Кожна команда має капітана, який узгоджує із суддею питання, що стосуються змагань, тільки під час перерв у грі.

Перед грою заповнюється протокол, куди заносяться прізвища гравців згідно із заявочним листом. Футболісти, які не пройшли лікарського огляду, до ігор не допускаються (прізвища яких у заявці не завірені підписом і печаткою лікаря).

                                            Еволюція правил гри у футбол

В  Італії вже в середині минулого століття грали у футбол, дотримуючись правил, де визначалася кількість гравців, передбачалася зміна воріт гравцями під час змагання тощо.

На початку розвитку футболу в Англії в різних навчальних закладах існували свої правила гри, що надзвичайно ускладнювало міжшкільні футбольні зв'язки, а під час змагань між командами виникали непорозуміння та всілякі інші небажані явища. Щоб позбутися цього, в 1848 р. представники шкіл провели конференцію, на якій було затверджено перші правила гри. Їх назвали "кембриджськими".

Подальші зміни і поправки до правил гри вносилися вже після створення Футбольного Союзу Англії (у 1863 р). Сучасні розміри воріт визнали у 1866 р., а через п'ять років (у 1871 р.) гравцям крім воротаря, в межах штрафного майданчика було заборонено грати руками. Кутові удари впровадили у 1873 р., а 1875 р. мотузок, що з'єднував бічні стойки воріт, замінили поперечиною: після першого тайму команди мінялися ворітьми.

Визначальним в еволюції правил виявився 1877 р. Власне, тоді було встановлено кількісний склад гравців на полі (11 чоловік) і тривалість гри (90 хвилин). Користуватися свистком під час гри судді почали з 1878 р.

У 1882 р. в Манчестері відбулася зустріч представників Англії, Шотландії, Уельсу та Ірландії, тоді і було створено комісію з правил гри. Відтоді саме вона і вносить зміни та поправки до них.

З часом правила удосконалювалися. Так, у 1890 р. на ворота вперше почали прикріплювати сітку, а ще через рік ввели правило про виконання штрафних ударів, судді на полі стали допомагати судді на лінії. У 1895 - 1899рр. визначили товщину поперечини та бічних стояків воріт (12 см), розміри поля, а також встановили, які дії гравців на полі слід розглядати як грубу гру. Розміри, форма воротарського и штрафного майданчиків, всі інші лінії, що стосуються розмітки футбольного поля, правилами було передбачено тільки у 1902 р. Правило положення поза грою на власній половині поля відмінили у 1907 р., а в 1920 р. -- і під час подачі кутового удару.

Досить важливе уточнення в правило положення поза грою внесли в 1925 р., що призвело до заміни популярної в той час класичної тактичної системи на систему трьох захисників. М'яч, забитий у ворота безпосередньо з кутового удару, почали зараховувати з 1927-- 1929 рр. Сектор подачі кутового удару вперше з'явився у 1937 р. У наступні роки істотні зміни до правил гри не вносилися, крім обмежень рухів воротаря чотирма кроками і заборони ловити м'яч, поданий ногою гравцем власної команди руками в межах штрафного майданчика (ці зміни внесені з метою усунення подовженої тривалості часу гри, зниження темпу тощо).

 

Загально розвиваючі вправи від викладача  фізичної  культури Калашника Я.Ю.

https://www.youtube.com/watch?v=94VxAymhD_M

 

Регламент змагань по волейболу

Волейбольна партія не обмежена в часі і триває до 25 очок. При цьому, якщо перевага над супротивником не досягла 2 очок, партія триватиме до тих пір, поки не буде досягнута потрібна перевага. Матч триває до того, як одна з команд виграє три партії. У п'ятій партії (тай-брейк) рахунок ведеться до 15 очок. У кожній партії тренер кожної з команд може попросити два тайм-аути по 30 секунд. Додатково у перших 4 партіях призначаються технічні тайм-аути після досягнення однієї з команд 8 і 16 очок (по 60 секунд). У кожній партії тренер має право провести не більше 6 замін польових гравців (окрім ліберо).

 

 

Атака в волейболі

Зазвичай при успішному прийомі м'яч приймається гравцями задньої лінії (1-е торкання), доводиться до зв'язкового гравця (2-е торкання), який передає м'яч гравцеві атаки (3-е торкання). При ударі м'яч, повинен пройти над сіткою, але в просторі між двома антенами. При цьому м'яч може зачепити сітку, але не повинен зачіпати антени або їх уявного продовження вгору. Гравці передньої лінії можуть атакувати з будь-якої точки майданчика. Гравці задньої лінії перед атакою повинні відштовхуватися за спеціальною триметровою лінією. Ліберо заборонено атакувати, тобто завдавати удару по м'ячу, котрий знаходиться вище за лінію верхнього краю сітки.

 

 

Прийом  м’яча в волейболі

Зазвичай приймають м'яч гравці, які стоять на задній лінії, тобто в 5, 6, 1 зонах. Проте прийняти подачу може будь-який гравець. Гравцям команди, що перебувають на прийомі, дозволяється зробити три торкання і максимум після третього перевести м'яч на половину супротивника. Обробляти м'яч на прийомі можна в будь-якому місці майданчика і вільного простору, але тільки не на половині майданчика супротивника. При цьому, якщо доводиться пасом переводити м'яч назад на свою ігрову половину, друга передача з трьох не може проходити між антенами, а обов'язково повинна проходити поза ними. Під час прийому не допускається затримка м'яча при його обробці, хоча приймати м'яч можна будь-якою частиною тіла.

 

 

Подача[  м’яча в волейболі

Виконує подачу гравець, який в результаті останнього переходу переміщається з четвертої в п’яту зону. Подача проводиться із зони подачі за задньою лінією ігрового майданчика. Завдання гравця, що подає, відправити м'яч на половину супротивника. До того як гравець не торкнеться м'яча при подачі, жодна частина його тіла не повинна торкнутися поверхні майданчика (особливо це стосується подачі в стрибку). У польоті м'яч може торкнутися сітки, але не повинен торкатися антен або їх уявного продовження вгору. Якщо м'яч торкнеться поверхні ігрового майданчика, команді, що подавала, зараховується очко. Якщо гравець, який подавав, порушив правила або відправив м'яч до ауту, то очко зараховується команді, що приймала. Не дозволяється блокувати м'яч при подачі, перериваючи його траєкторію над сіткою.

 

 

Історія зародження волейболу.

Походження сучасного волейболу[ред. | ред. код]

Винахідником волейболу вважається Вільям Джон Морган, викладач фізичного виховання коледжу Асоціації молодих християн (YMCA) в місті Холіоке (штат Массачусетс, США). 9 лютого 1895 року в спортивному залі він підвісив тенісну сітку на висоті 197 см, і його учні, число яких на майданчику не обмежувалося, стали перекидати через неї баскетбольний м'яч. Морган назвав нову гру «мінтонет». Роком пізніше гра демонструвалася на конференції коледжів асоціації молодих християн в Спрингфілді і за пропозицією професора Альфреда Т. Хальстеда отримала нову назву — «волейбол». У 1897 році були опубліковані перші правила волейболу. Загальні правила гри сформувалися в 1915—25. У країнах Америки, Африки, Європи практикувався волейбол з шістьма гравцями на майданчику, в Азії — з дев'ятьма або дванадцятьма гравцями на майданчику 11×22 м без зміни позицій гравцями під час матчу. У 1922 році проведені перші загальнонаціональні змагання — в Брукліні відбувся чемпіонат YMCA за участю 23 чоловічих команд. У тому ж році була утворена федерація баскетболу і волейболу Чехословаччини — перша у світі спортивна організація з волейболу. У другій половині 1920-х років виникли національні федерації Болгарії, СРСР, США і Японії. У той же період формуються головні аспекти техніки — подача, приймання, нападний удар і блок. На їх основі виникає тактика командних дій. У 1930-і роки з'явилися груповий блок і страхування, варіювалися нападні й обманні удари. У 1936 році на конгресі Міжнародної федерації з гандболу, що проводився в Стокгольмі, делегація Польщі виступила з ініціативою організувати технічний комітет з волейболу як частину федерації з гандболу. Була утворена комісія, до якої увійшли 13 країн Європи, 5 країн Америки і 4 країни Азії. Членами цієї комісії як основні були прийняті американські правила з незначними змінами: виміри проводилися в метричних пропорціях, м'яча можна було торкатися всім тілом вище поясу, після того, як торкнувся м'яча на блоці, гравцю було заборонено повторне торкання поспіль, висота сітки для жінок — 224 см, зона подачі була суворо обмежена.

Післявоєнна історія[ред. | ред. код]

Після закінчення Другої світової війни стали розширюватися міжнародні контакти. 18—20 квітня 1947 в Парижі відбувся перший конгрес Міжнародної федерації волейболу (FIVB) за участю представників 14 країн: Бельгії, Бразилії, Угорщини, Єгипту, Італії, Нідерландів, Польщі, Португалії, Румунії, США, Уругваю, Франції, Чехословаччини і Югославії, які і стали першими офіційними членами FIVB. FIVB затвердила офіційні міжнародні правила, а в її складі були утворені арбітражна комісія і комісія з розробки і вдосконалення правил гри. Першим президентом FIVB був обраний французький архітектор Поль Лібо, якого згодом неодноразово переобирали на цю посаду до 1984 року.

Нові правила[ред. | ред. код]

У 1984 році Поля Лібо змінив на посту президента FIVB доктор Рубен Акоста, адвокат з Мексики. За ініціативою Рубена Акости проведено численні зміни в правилах гри, направлені на підвищення видовищності змагань. Напередодні Олімпійських ігор-1988 в Сеулі відбувся 21-й конгрес FIVB, на якому були прийняті зміни в регламенті вирішальної п'ятої партії: тепер вона повинна гратися за системою «ралі-пойнт» («розіграш-очко»). З 1998 року така система підрахунку очок розповсюджується на весь матч, в тому ж році з'явилося амплуа ліберо.

На початку 1980-х з'явилася подача в стрибку і сама гра стала ще агресивнішою і швидшою. Збільшився й зріст волейболістів. Якщо в 1970-і роки в команді могло не бути жодного гравця зростом вище 2-х метрів, то з 1990-х років все змінилося. У командах високого класу нижчими 195—200 см зазвичай є лише ліберо. Навіть у жіночих командах гравці вищі за два метри — нормальне явище. З 1990 року стала розігруватися Світова ліга з волейболу, щорічний цикл змагань, покликаний збільшити популярність цього виду спорту у всьому світі. З 1993 проводиться аналогічне змагання у жінок — «Гран-прі».

 

 

Олімпійський тиждень

у ДПТНЗ  Сумському центрі ПТО з дизайну та сфери послуг

 

У центрі з 21.09 по 25.09.2020 н.р. проходить тиждень, присвячений олімпійським іграм. У зв’язку з карантинними  обмеженнями уроки проходять індивідуально в кожній группі в актовому залі. Заняття проводятся керівником фізичного виховання Шаповаловим К.В. та викладачем Калашником Я.Ю.

      У программу заняття входить показ відео:

1.     «Олімпійські чемпіони України та Сумщини»

2.     «Олімпійська хода Володимира Голубничого»

3.     «Спортивне життя центру»

4.     Показ відео фільмів за минулі навчальні роки:  «Туристичний зліт», «Олімпійський урок» .

5.      Розповідь вчителем за минулі спортивні досягнення центру та плани на теперішній навчальний рік.

Правила гри у волейболі

Волейбол проводиться на майданчику розміром 9х18м., яка ділиться навпіл сіткою.

Для чоловічих команд сітка розташовується на висоті 2,43 метра,
а для жіночих – 2,25 метрів.

У складі команди грає 6 осіб, які можуть змінюватися по ходу матчу.

Мета гри полягає в приземленні м’яча в зону суперника, при дотриманні правил.

Починається партія з подачі однієї з команд.

Якщо при введенні м’яча в гру він не перелетів сітку або вилетів за межі ігрового майданчика, то чергова подача передається суперникові і на їх рахунок зараховується 1 очко.

Якщо м’яч залишається у грі, то приймаюча команда повинна перекинути його назад. Правила волейболу дозволяють при розіграші зробити три торкання, причому один гравець двічі підряд не може доторкнутися до м’яча.

Щоб якісно провести атаку, кожна команда розігрує м’яч в своїй зоні. Для цього командами придумані власні комбінації, що дозволяють будь-якими способами професійно атакувати.

Якщо розіграш вдалий і м’яч приземлився на майданчик суперників, то команді зараховується 1 очко, а якщо ні, то окуляри віддаються іншій команді. Ні в якому разі не можна під час розіграшу доторкатися будь-якими частинами тіла до сітки, так як ця дія може принести додаткове очко команді супротивників. Також під час матчу гравці на майданчику після втрати м’яча суперником міняються місцями за годинниковою стрілкою. Тому кожну чергову подачу виробляє новий гравець. Єдиний, хто не робить перехід – це ліберо, який виконує функції захисту.

У волейболі може бути зіграно максимум 5 партій, тому серія триває до 3 перемог. Кожна грається до 25 очок. Дуже важливо знати, що виграна партія закінчується тільки в разі розриву в рахунку в 2 очки. Тому рахунок може бути як 28-26, так і 44-42. Все залежить від ентузіазму гравців і їх настрою виграти дану партію. Якщо у серії зафіксований рахунок 2-2, то проводиться вирішальна третє гра до 15 очок.

Позиції у волейболі

Якщо вивчати правила гри у волейбол, то можна виявити, що всього є три позиції - атакуючий гравець, оборонний гравець і ліберо.

Атакуючі гравці - це ті, які стоять безпосередньо під сіткою, блокують удари противника, а також самі наносять ці удари. Вони не мають право відходити до зовнішньої лінії майданчика та приймати участь в оборонних діях, оскільки це завдання оборонних гравців. Їх двоє, вони приймають удари, які не змогли заблокувати гравці під сіткою, і распасовивают власні атаки. Таким чином, виходить 5 гравців.

Де ж шостий? А шостим виступає вільний захисник, або ліберо. Він більше всіх відрізняється від інших гравців.
По-перше, він носить майку кольору, відмінного від кольорів команди, а по-друге, він може переміщатися по всій зоні оборони, чого не можуть робити інші гравці, прив'язані до своїх позицій.
Правила гри волейбол дозволяють ліберо допомагати захисникам у будь-якому місці, але при цьому позбавляють його можливості здійснювати подачі.

Нові правила волейболу

Щорічно в будь-яких видах спорту міняються правила. Це пов’язано з тим, що потрібно постійно знаходити той варіант, з прийняттям якого гравцям, тренерам і суддям було б простіше правильно робити свою справу. Це стосується і волейболу.
Так, наприклад, в 2008 році на 31-му конгресі в Дубаї були затверджені офіційні правила волейболу 2009-2012. З прийняттям таких рішень усі чемпіонати та кубки вже практично скрізь розігруються за новими правилами.
Останні зміни внесли поправки щодо кількості гравців, що входять до складу команди.
Було роз’яснено можливі дії капітанів команд.

З кожним роком змінюються правила, що стосуються переходу суперника через середню лінію. Якщо раніше взагалі не можна було його перетинати, то з прийняттям нових правил це стало дозволеним, головне щоб цей нюанс не завадив ігровому процесу. Схоже рішення стосується правил контакту з сіткою і блокування удару суперника.

Порушення правил

Найбільш характерні для гри помилки гравців і тренера.

При подачі

• Гравець заступив ногою на простір майданчика.
• Гравець підкинув і впіймав м'яч.
• Після закінчення 8 секунд після свистка судді м'яч передається команді суперників.Торкання антени м'ячем.
• Скоїв подачу до свистка судді.

При розіграші

• Зроблено більше трьох торкань.
• Торкання верхнього краю сітки гравцем, що виконує активну ігрову дію.
• Заступ гравцем задньої лінії триметрової лінії при атаці.
• Помилка на прийомі: подвійне торкання або затримка м'яча.
• Торкання антени м'ячем при ударі.

Регламент

• Порушення розстановки.
• Неспортивну поведінку одного з гравців чи тренера.

Правила гри у піонербол

Це— спортивна гра з м'ячем, схожа за правилами з волейболом. Зародилася в СРСР в 30-х роках XX століття і призначалася насамперед для дітей шкільного віку (піонерів).

Правила гри

У грі використовується волейбольний м'яч (діаметр— 65-67см, вага— до 300 г). Майданчик має розміри 18х9 метрів. Ігрове поле поділяється сіткою (висота 2,43 м— для чоловічих команд і 2,24 м— для жіночих) навпіл, кожна команда перебуває на своєму ігровому квадраті розмірами 9×9м. В команді від 3 до 7 осіб, відповідно до кількості, ігровий квадрат ділять на умовні ділянки (за кожну відповідає прикріплений гравець)[2].

Гравець задньої лінії, перебуваючи в межах майданчика в дальньому правому куті, робить кидок через сітку на половину поля команди супротивника. Один з гравців протилежної команди повинен зловити м'яч і, зробивши не більше трьох кроків або однієї передачі м'яча і двох кроків на своїй половині майданчика, перекинути його через сітку назад на половину поля першої команди. Один з гравців першої команди також повинен зловити м'яч і, зробивши не більше трьох кроків або однієї передачі м'яча і двох кроків, перекинути його на половину поля команди суперника. І так далі до тих пір, поки м'яч не впаде на землю— тоді команді, яка кинула м'яч зараховується одне очко.

М'яч вважається програним, а команда, що подає, втрачає подачу, якщо:

• м'яч торкнувся підлоги;
• гравець зробив більше трьох кроків з м'ячем в атаці;
• м'яч торкнувся тіла гравця нижче пояса або прокотився по тілу;
• гравець доторкнувся до сітки;
• гравець доторкнувся до м'яча двічі підряд;
• гравець перейшов через середню лінію;
• м'яч перелетів над сіткою, але приземлився за лініями, що обмежують майданчик;
• м'яч перелетів під сіткою або торкнувся предметів, що знаходяться поза межами майданчика.

Як і у волейболі, гравці переміщаються по майданчику в наступну зону за годинниковою стрілкою після виграшу подачі. Після набору певної кількості очок (зазвичай 10, 15 або 25 за мінімальної переваги над суперником у 2 очки) команди змінюють сторони поля, і розігрується друга партія. Якщо результат після двох партій рівний (1:1), то призначається третя партія.

Право першої подачі в матчі визначається жеребкуванням, після кожної партії відбувається зміна сторін і першою подає протилежна команда. У середині вирішальної (третьої) партії робиться заміна сторін, подачу після заміни виконує той самий гравець.

Варіанти гри

Іноді діє «правило трьох передач», в цьому випадку гравці однієї команди повинні два рази перекинути м'яч між собою, а третій кидок повинен проводитися на половину поля суперника. Крім того може застосовуватися правило «втрати подачі», яке перш існувало у волейболі. У цьому випадку команда, яка подавала і пропустила м'яч тільки втрачає подачу, але не віддає очок суперникам. Таким чином, за одну подачу очки можуть нараховуватися тільки команді, яка подає.

Існує варіант піонерболу з двома м'ячами. Грають дві команди по 6-8 гравців у кожній. Гравці, які стоять ближче до кутів майданчика, отримують по м'ячу і готуються до подачі (кидка м'ячі на половину поля супротивника) по свистку судді. Після свистка завдання кожної з команд полягає в тому, щоб обидва м'ячі одночасно не опинилися на її половині поля, а торкнулися рук або землі на половині поля суперника. У цьому випадку гра зупиняється і команда, на майданчику якої два м'ячі, програє очко. 

0